В напрочуд темному куті
сидить прозора Незалежність.
Над нею стрімчаки круті
зімкнулись в прокляту безмежність.

Ніхто не каже сироті,
що її мама — сива Воля,
до неї рветься в сліпоті
тонким арканом авреолі.

Що її батько- Дух землі
прийняв на себе бій гармати,
гукаючи в німій імлі:
«Учися, донечко, літати!»

Вона приречено- одна,
стає прозоріша, зникає.
Під скрегіт Юдького ярма
вже ні до кого не взиває.

Аж тут, з-під сталі їжаків,
скотився в руки їй гостинець.
Під кровом тіні стрімчаків
стоїть прозорий українець!

Осиротілий на віки,
таки знайшов своєї мами-
чи то читаючи зірки,
чи то вдивляючись у шрами.

«То он ти зрештою яка!
Рудоволоса, срібнолика!
Мов тепле світло маяка,
ти як ріка! Глибока й дика!»

Почула вперше свій портрет
рудоволоса Незалежність-
здійнялась вітром в лазарет,
забувши про необережність.

Схопила в руки Дух землі
з-під ніг скаліченого поля,
розбила бастіон брехні,
знайшла у ньому сиву Волю.

З тих пір вона набралась сил,
бо тайкома їй дав гостинець
її найвідданіший син-
на вік прозорий українець.